ДИТИНА РОБИТЬ ЩОСЬ НЕПРАВИЛЬНО. ЩО З ЦИМ РОБИТИ?
Наші діти:
- Не лягають вчасно спати.
- Не хочуть відриватися від комп’ютера або телефона.
- Не сідають вчасно за уроки.
- Дружать з тими, хто на них погано впливає.
- Не хочуть їсти корисну їжу.
- Наслідують погані приклади, тощо.
Я теж стикнувся з цими проблемами у своїй родині.
Я побачив, що іноді, чим більше я вимагав від дитини правильної поведінки, тим упертіше вона робила навпаки.
Тому я замислився: а ми, дорослі, любимо виконувати чиїсь вимоги або прохання, якщо нас роблять неправими?
«Та я ж їй вже сто разів пояснював, чому це треба робити,» — часто казав я собі подумки.
У цьому і є заковика усієї системи освіти та виховання. Це МИ вважаємо, що наша вимога чи прохання мають сенс. Дитина так не вважає. І, слава Богу, що вона не поспішає виконувати те, що не вважає потрібним виконувати. Це означає, що її ще не зламали.
У сучасному суспільстві чітко простежуються два протилежних підходи у вихованні дітей:
- Забороняти дітям робити неправильні речі й змушувати робити правильні, адже діти ще не вміють розрізняти правильне та неправильне.
- Дозволяти дітям усе, аби не травмувати їхню психіку, за винятком дій, що загрожують здоров’ю.
Схоже, ці два підходи не працюють, тому я спробував підійти до цього науково.
Дитина — це чистий аркуш, на який можна вписати особистість залежно від виховання. Чи це правда?
Я прочитав ідею Шалви Олександровича Амонашвілі, автора гуманно-особистісного підходу в освіті: «Дитина несе в собі своє життєве завдання, життєву Місію, якій вона має служити.»
У цей момент я зрозумів, що дитина — це не бездушний чистий аркуш, а особистість, яка ще знаходиться в процесі свого формуванння. Вона формує себе, а ми можемо їй допомогти в цьому. Або навпаки залишити безпорадною, сам на сам, з її складнощами та питаннями.
І тоді в мене з’явився більш успішний підхід для вирішення проблеми: поводитися з дитиною так само, як із дорослою людиною.
А саме: дорослу людину ви не караєте і не ставите в куток.
Що ви робите? Прояснюєте усі гострі кути, даєте певні дані, яких у людини може не бути, і домовляєтеся, як діяти у подальшому.
Хтось може сказати, що дитина не здатна зрозуміти зміст домовленості. Але це не так. Згадайте, як діти гостро реагують на несправедливість:
— Це нечесно! Ти ж обіцяв!
Звісно, домовитися з дитиною — справа тонка.
Ще одне, що я зрозумів з власного досвіду: ніколи, ніколи, ніколи не варто домовлятися в момент, коли дитина здійснює неправильні дії. У такому випадку все може закінчитися навіть істерикою, адже всі ваші аргументи дитина може сприйняти як дії, спрямовані проти неї. У результаті буде складно домовлятися на цю тему навіть через деякий час.
Варто зупинити неправильні дії – м’яко, але наполегливо. А вже трохи пізніше, в більш спокійних обставинах поспілкуватися з дитиною та розібрати з нею, які в неї є бажання чи проблеми, які є варіанти їх вирішення, який з цих варіантів найкращий для неї, її майбутнього та оточуючих.
Мені це дуже допомогло у вихованні моїх дітей.