ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ В ШКОЛІ
У п’ятому класі школи я з’їхав у навчанні на двійки. Дуже цікаво з педагогічної точки зору, як це сталося. Весна, сонечко світить, хочеться на вулицю, а тут уроки треба робити. Сідаю за уроки і самому важко розібратися в задачах і прикладах. Я можу звернутися за допомогою до мами. Але я цього не роблю, бо мама почне ставити запитання. Задачу я вирішу, але це мене не влаштовувало – занадто довго, ніколи, на вулицю треба поспішати.
Є інший варіант – спитати у тата. Тато лежить на дивані та читає газету. Я підходжу з питанням. Тато кривиться, бо я заважаю. Читає умову задачі або приклада. Каже, що з чим помножити і складати. Справа зроблена! За 5–10 хвилин уроки готові і я вже на вулиці. Чудово!
Чим це закінчилося?
Домашні завдання я виконував, а на контрольних двійки. Врешті-решт мама це помітила й взялася за справу. По пройденій темі, з самого початку, стала задавати питання . Я мав знаходити відповіді в підручнику, а потім ще й застосовувати “виколупані” таким чином знання у задачах та прикладах. Але на диво, важко було тільки на початку, а потім… мені сподобалося! Я побачив, що я не тупий! Де з чим я вже став справлятися самостійно!
І ось це мені вже дуже сподобалося. Тепер я розумію чому. Один філософ сказав: «Кожна маленька перемога людини – це маленький шматочок життя. А кожна маленька поразка – шматочок смерті». Так я став отримувати перемогу за перемогою!
Закінчилася весна, прийшло літо. Мама була в курсі моїх перемог, хоча вже не допомагала – не було потреби. Але вона порадила мені (саме порадила, а не наполягала) повирішати по підручнику з самого початку приклади та задачі, які я колись пропустив, коли вчився на двійки. Мене вже й не треба було умовляти. Як зараз пам’ятаю цей підручник і приклади. І я розв’язував усе поспіль!
У вересні наступного навчального року вчителька з математики запитала мою маму, звідки в мене раптово такі успіхи.
А далі все пішло своєю чергою. Кращий учень з математики в школі, участь в олімпіадах, механіко-математичний факультет харківського університету.
Який висновок можна зробити з цього живого прикладу?
Не потрібно вашим дітям ставати математиками, якщо в них інше покликання у житті. А ось метод допомоги дитині тут чітко вимальовується.
Вам не потрібно знати математику, фізику, хімію тощо. Нехай ваша дитина розповість вам про те, що вона вивчає – чому треба робити саме так, а не інакше. Не пропускайте найпростіших понять, як-от «доданок», «сила», «густина» і так далі. Нехай вона вам розповість про це так, щоб вам було зрозуміло. Якщо вона цього не зможе зробити, не мучте її більш складними питаннями – вона їх не зрозуміє. Розберіть з нею ази, основи.
Звичайно, такий підхід потребує від вас більше часу, ніж просто найняти репетитора. Але тут є величезний плюс – ВИ МОЖЕТЕ СТАТИ ДОВІРЕНИМ ДРУГОМ СВОЄЇ ДИТИНИ!
Уже в дорослому віці, я довіряв мамі й часто радився з нею.